Чому бізнесу не можна навчити?

Прочитавши практично всього Давидова (залишились лише пости за червень 2007-го), начитавшись бомжів та й просто людей, котрі влаштували інтелектуальнй стриптиз у блоґосфері зрозумів одну просту істину – життю не можна навчити. Всі ці люди дають лише поживу для мозку, а більшість вважають все написане практичними порадами. Це видно з усілякої маячні у коментарях, і, мабуть, ще більшого критинизму накшталт «я новачок у сео, навчіть мене заробляти бабкси», що висить на емейлах авторів популярних блоґів. Я теж не навчу вас життю. Максимум, що ви можете отримати від читання цього блоґу – невеликі поштовхи у бік істини, хоча і не заперечую факту, що я можу і помилятись у власних роздумах. Мені лише 21, і я не є великим гуру маркетингу і комерції, просто почав свої перші кроки у «власній справі». А тепер ближче до теми. Власна справа має бути частиною життя, ви маєте її любити, і отримувати півгодинні оргазми від того, чим займаєтесь. Одразу хочу зауважити, якщо ваш мозок кінчає від суми, котру ви заробили на цей момент - значить справи ваші фігня, бо екстазу ви не досягнете, ви займаєтесь бізнес-мастурбацією замість справжнього сексу. Гроші мають бути побічним продуктом бізнесу, не думайте, скільки ви заробите, просто виконуйте свою справу краще за інших, бо «на якість завжди буде попит». Що є спільного у всіх заможних людей? Вони всі вийшли за рамки, в котрі нас обмежують ті, що вже за них вийшли. Люди впевнені, що треба ходити на роботу, робити кроки по службовій драбині, заробляти в наступному кварталі на 5% більше, ніж в попередньому, щоб була змога взяти кредит і нарешті придбати омріяну машину... Справа в тому, що все це не є для вас корисним. Поки ви сьогодні купуєте Таврію, ваш шеф обирає якого кольору має бути його мерс. Рамки змушують думати, що немає альтернативи. Я кажу про справжню альтернативу, а не про вибір між «поповнити армію менеджерів», чи «стати анархістом» і збирати пляшки з впевненістю, що вже не працюєш на систему. Система в середені нас. З самого дитинства нам ставлять рамки (у мене у ВНЗі половина студентів отримує «вищу», бо хочуть отримати по закінченню гарну роботу, і заробляти гарні гроші, друга половина сама не знає якого чорта туди попхалась). Але де практична користь вищої освіти? Чи допоможе червоний диплом вийти за межі системи, якщо він підтверджує лише наявність деяких знань та вмінь отриманих в тих же рамках? Ви знаєте правильну відповідь. P.S. Вже закінчивши цю нотатку подумав, що все ж є серед нас ті, хто живе поза рамками і обмеженнями. Лише подивіться як малюють діти, жоден дорослий так не зможе, навіть якщо цього дуже захоче. Чому? Бо малювати двома руками одночасно, і до того допомогати розмазувати фарби пальцями і ліктями... не зручно? Та невже? А більшість дітей так робить, і не вважає це не зручним, чи не правильним. Думайте.