Чому бізнесу не можна навчити?

Прочитавши практично всього Давидова (залишились лише пости за червень 2007-го), начитавшись бомжів та й просто людей, котрі влаштували інтелектуальнй стриптиз у блоґосфері зрозумів одну просту істину – життю не можна навчити. Всі ці люди дають лише поживу для мозку, а більшість вважають все написане практичними порадами. Це видно з усілякої маячні у коментарях, і, мабуть, ще більшого критинизму накшталт «я новачок у сео, навчіть мене заробляти бабкси», що висить на емейлах авторів популярних блоґів. Я теж не навчу вас життю. Максимум, що ви можете отримати від читання цього блоґу – невеликі поштовхи у бік істини, хоча і не заперечую факту, що я можу і помилятись у власних роздумах. Мені лише 21, і я не є великим гуру маркетингу і комерції, просто почав свої перші кроки у «власній справі». А тепер ближче до теми. Власна справа має бути частиною життя, ви маєте її любити, і отримувати півгодинні оргазми від того, чим займаєтесь. Одразу хочу зауважити, якщо ваш мозок кінчає від суми, котру ви заробили на цей момент - значить справи ваші фігня, бо екстазу ви не досягнете, ви займаєтесь бізнес-мастурбацією замість справжнього сексу. Гроші мають бути побічним продуктом бізнесу, не думайте, скільки ви заробите, просто виконуйте свою справу краще за інших, бо «на якість завжди буде попит». Що є спільного у всіх заможних людей? Вони всі вийшли за рамки, в котрі нас обмежують ті, що вже за них вийшли. Люди впевнені, що треба ходити на роботу, робити кроки по службовій драбині, заробляти в наступному кварталі на 5% більше, ніж в попередньому, щоб була змога взяти кредит і нарешті придбати омріяну машину... Справа в тому, що все це не є для вас корисним. Поки ви сьогодні купуєте Таврію, ваш шеф обирає якого кольору має бути його мерс. Рамки змушують думати, що немає альтернативи. Я кажу про справжню альтернативу, а не про вибір між «поповнити армію менеджерів», чи «стати анархістом» і збирати пляшки з впевненістю, що вже не працюєш на систему. Система в середені нас. З самого дитинства нам ставлять рамки (у мене у ВНЗі половина студентів отримує «вищу», бо хочуть отримати по закінченню гарну роботу, і заробляти гарні гроші, друга половина сама не знає якого чорта туди попхалась). Але де практична користь вищої освіти? Чи допоможе червоний диплом вийти за межі системи, якщо він підтверджує лише наявність деяких знань та вмінь отриманих в тих же рамках? Ви знаєте правильну відповідь. P.S. Вже закінчивши цю нотатку подумав, що все ж є серед нас ті, хто живе поза рамками і обмеженнями. Лише подивіться як малюють діти, жоден дорослий так не зможе, навіть якщо цього дуже захоче. Чому? Бо малювати двома руками одночасно, і до того допомогати розмазувати фарби пальцями і ліктями... не зручно? Та невже? А більшість дітей так робить, і не вважає це не зручним, чи не правильним. Думайте.

Діліться власними секретами.

Цікаво, яка кількість мозків стала ідейомогильниками? Але зараз не про це. Яка практична користь від того, що ви розповісте людству свою геніальну ідею «як заробити мільйон»? На перший погляд – абсолютно не розумна справа, бо кожен зможе тоді вкрасти вашу ідею, і збагатитися за ваш рахунок. В реальності це далеко не так. По-перше, більшості навіть і не сподобається ваш план. По-друге, ті люди, кому сподобається – не факт, що вони будуть спроможні довести ідею до нормальної (чи хоча б якоїсь) реалізації. По-третє, і найголовніше – ті, кому ідея сподобається, і вони візьмуться за неї, і в них все почне виходити – якраз і стануть вашою здоровою конкуренцією, що є дуже добре для вас. Чесно. Не вірите? Конкуренція буде завжди, і будуючи власний бізнес у її середовищі вона буде виступати в ролі щеплень, щоб пізніше вірус опонентів вас не вбив (не перечитуйте це речення ще раз, я зараз поясню цей метафоричний хлам людською мовою). Ви ніколи не будете застраховані від конкуренції. Ніщо не може заборонити вашим конкурентам якщо і не вигадати щось краще за вашу пропозицію, то, як мінімум, нахально скопіювати вас. Подивіться лишень на кількість відеохостингів, після глобального успіху YouTube кожен більш-менш пристойний портал відкрив свій, такий самий, сервіс. У переважній більшості випадків навіть жодні патенти та авторські права вас не врятують. Саме тому, якщо ви реалізуєте власний проект - робіть його у середовищі зі здоровою конкуренцією, так у нього буде більше шансів вижити в умовах жорстокого ринку. Ще одне на користь конкуренції. Я не знаю жодної справи, в котрій все б вийшло «так як треба» з першого разу (зізнаюся, сказав це переважно з власного досвіду). Так нехай той перший завідомо-невдалий крок зробить ваш конкурент, а не ви. Звісно, тут є доля ризику, що поділившись якоюсь ідеєю, хтось банально вас випередить, але цього ніколи не станеться, якщо ви не будете зволікати з реалізацією. З сучасним рівнем технологій набагато легше (читай дешевше) спробувати щось зробити, замість того, щоб аналізувати, будувати різнокольорові графіки з оптимістичними прогнозами. Тому закликаю усіх – діліться своїми ідеями, і не зволікайте з їх реалізацією. P.S. Якщо ви винайшли вічний двигун, чи машинку, котра автоматично розбирає купу шкарпеток сортуючи їх попарно – спочатку патентуйте свій винахід, а потім вже розповідайте всьому світу. P.P.S. Усі, хто незгоден з моєю позицією – подискутуємо у коментарях.

Власний бізнес, власна посада.

Якщо ви ніколи не думали про власний бізнес – закривайте цю сторінку, забивайте на цей блоґ, і не відволікайтесь. В протилежному випадку пропоную подумати щодо такого питання: яку посаду зайняти у власній справі? Моя молодша сестра (їй 20), одразу відповила щось накшталт «звісно ж директором», але так як вона еталонна блондинка до її слів особливо прислухатися зараз не будемо. Колись давно, у студентські часи, я мріяв про власний бізнес, мріяв бути «біґ босом», з такою крутою гарнітурою сидіти перед монітором віддаючі розпорядження цілому полку підлеглих (синдром: передоз американським кіноматографом). Я це маю зараз. В моїй асі робочих контактів більше, ніж було коханок в Казанови, модель мобільного я обирав за єдиним критерієм - максимальна тривалість розмов без підзярядки, я по 10-12 годин на добу стирчу перед монітором. Чесно кажу - це не так вже й приємно. Я не є власником бізнесу, але моя зарплатня пропорційна прибутку фірми (відсоток від кожного проекту котрим я керую), тому я зацікавлений у розвитку "своєї" компанії, як ніхто інший. Але все це не правильно. Начитавшись Давидова починаю розуміти, що для того, щоб розбагатітм, абсолютно не потрібно ставити рекорди з сидіння в робочому кріслі. Правильно організувавши власну справу можна працювати усього декілька годин на день, і то в сімейних трусах та й навіть не виходячи з власної кімнати. І дійсно – більшість мільйонерів не пітніли на роботі, вони були консультантами власного бізнесу. Ось в чому фішка – робити те, що ти всієш, але так, щоб це тебе не напрягало! Тепер треба десь знайти аркуш паперу (легше відкрити notepad.exe), і написати список того, що я вмію, і що я міг би зробити за велику стопку баксів. Другим кроком буде викреслення всього, чим я не хочу займатися, якби мені в оплату поставили сік (в оригіналі мало бути "за пиво", але я не вживаю алкоголь). Завершальним кроком має стати вирішення на основі отриманих даних, який саме бізнес можна мені організувати. Я непогано розбираюся у сайтобудівництві, досить впевнено відчуваю себе на полігоні реклами, до того ж з технічних знань розуміюся на XHTML, CSS, ActioScript 2.0. І до всього цього ще й володію PhotoShop + вмію малювати руками. Залишилось з усіх цих вмінь, відповідно до власних уподобань, скласти образ майбутньої справи, котра має годувати мене і мою сім'ю. Відчуваю, що це буде пов'язане з вебом (хоча зараз все пов'язано з вебом), щось корисне для суспільства, можливо якісь загальнодоступні сервіси. А на чому ж рубити гроші? Монетизація трафіку в зелені бакси – річ остання, і, мабуть, найпростіша. Мета 1 – знайти проблему. Мета 2 – задовольнити її, і як каже все той же Давидов «гроші мають бути побічним продуктом бізнесу».